Моринський НВК ім. Т.Г.Шевченка


ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Історія Моринського НВК ім. Т.Г.Шевченка



Достовірно не відомо, коли в Моринцях була відкрита перша школа, але що церковно-приходська школа була організована в кінці 80-х років ХІХ ст.,є відомості. Перший випуск був у 1892 р. Вчителював Березніцький Василь Іванович,син попа. Розміщувалась школа в селянській хаті з однієї кімнати, дуже низенької. Тут одночасно від сходу сонця до заходу навчались три групи учнів.

            Наприкінці 90-х років ХІХ ст.,під школу було віддано бувшу корчму і крамницю. Так утворилася Кривенківська та Ковбасівська школа грамоти. У 1889 році була збудована нова школа для учнів 1-3 класів, де разом навчались хлопчики і дівчатка. Вчителями були Тютюнник Олександр Федорович, Шкуруп Сергій Пилипович, Данильченко Артем Артемович (директор). Ця школа була до 1917 року, а пізніше тут був клуб.

            Під час революційних подій 1905-1907 рр., моринчани за порадою вчителя Кононенка Зосима Калениковича підняли клопотання перед Міністерством освіти про будівництво в селі нової школи (міністерської), вона була відкрита в 1907 році.

На противагу їй за кошти Київської консерваторії були побудовані жіноча і чоловіча церковноприходська школи, якими завідував піп Комарніцький. Навчання в школі велося російською мовою. Деякі вчителі,ризикуючи,все ж знайомили учнів з творами українських письменників. Так вчитель Кононенко Зосим Каленикович, закривши двері на ключ, читав учням «Кобзар». Він носив український одяг, любив співати українські пісні та вчив їх учнів. Вчителя було записано в не благодійні, часто в нього були обшуки.

            Устя Петрівна Кубрак, жителька села Моринець,1906 року народження про навчання в церковноприходській школі згадує: »Навчав нас батюшка. Основну увагу приділяв Закону Божому, письму і арифметиці. За всякий непослух батюшка бив учнів довжелезною дерев’яною лінійкою. Як тільки неправильно хто слово напише, він клав руку учня на парту і бив по ній (руці) цією лінійкою. Пальці боліли, рука пухла, але ти старався іншим разом писати «правильно, щоб знову не перепало».(Спогади У.П.Кубрак,записано у жовтні 1982 року).

            У 1919 році в селі була відкрита єдина трудова семирічна школа, але проіснувала недовго, бо не вистачало кадрів учителів.

            У селі залишилися лише 1-5 класи, а бажаючі вчитись далі ішли в Шевченкове чи Тарасівку. Саме так здобули освіту Терещенко Михайло Йосипович, Іщенко Олена Володимирівна, Хамко Ніна Сергіївна, Шульга Василь Данилович які довгий час працювали в Моринській середній школі.

            Михайло Йосипович Терещенко все життя пропрацював у Моринській середній школі вчителем історії. Він став автором нарису з історії села Моринець, який поміщений у багатотомній історії міст і сіл України у розділі "Черкаська область".

            Іщенко Олена Володимирівна була вчителем початкових класів, Хамко Ніна Сергіївна – учителем біології. Вона дуже любила свій предмет,передавала знання учням, виховувала любов до природи.

            «Пам”ятаю, які чудові свята врожаю вона влаштовувала, які були тоді навчально-дослідні ділянки, а скільки квітів буяло біля школи »-спогад Н.П.Бублій.

            Шульга Василь Данилович, прийшов у Моринську школу учителем трудового навчання після закінчення сьомого класу і пропрацював тут до пенсії. Його дружина Шульга Євдокія Панасівна також все життя працювала у Моринській школі учителем початкових класів. Їх трудову естафету перейняла ї донька – Слива Валентина Василівна, яка працювала в школі вчителем зарубіжної літератури. З 2001 року по 2007 рік була на посаді директора школи.

            На початку 20-х років у Моринцях було відкрито хату - читальню. У цей час було чотири шкільних приміщень, але бажаючих вчитись було більше. І тому в перший клас ішли у 9-11 років. Мали прості речі:чорнильницю-невиливайку або пляшечку, дерев'яну ручку з пером, гумку, олівець, полотняну торбу. Інколи ще мали шматочок хліба та сала. Та і одяг в учнів був простий: штани і піджак з полотна, пофарбовані бузиною, поношені чоботи або черевики, свита чи верхній піджак з овечого сукна, картуз чи шапку.

            У класах не вистачало меблів. Використовувалися п'яти – і шестимісні парти, які учні називали «козлами». Незважаючи на це, учні тяглися до знань, працювали на пришкільних ділянках, допомагали ліквідувати неписьменність, часто виступила із концертами в сільбуді.

 

            Н.С.Хамко, про яку писалося вище, згадує про те, як вона, учениця 6 класу, стала однією із перших піонерок у Моринцях і як діти допомагали у ліквідації неписьменності, а також вели антицерковну пропаганду: «Бувало,ідуть люди до церкви у неділю чи на свята, а ми, піонери, стоїмо навпроти церковних воріт через вулицю і співаємо революційних пісень»,(записано зі слів Хамко.Н.С. у березні 1976 Бублій Н.П.).

            У 1933 році школа сільської молоді зробила свій перший випуск… Закінчили її десь 25 учнів. Декому запропонували піти на річні курси вчителів. З цього випуску після одержання певної педагогічної освіти працювали вчителями Проценко Олексій Митрофанович та Смоляренко Михайло Мусійович.

 Село зростало, збільшувалась кількість учнів. Потрібна була нова школа. Моринчани в 1935 році відправили в Київ делегацію односельчан в складі Кубрак Усті Петрівни та Мальованого Дем’яна з проханням на дозвіл будування школи.

            Будівництво школи розпочалося в 1936 році, а 1 вересня 1939 року в новозбудованій школі розпочалися заняття.

            Тоді в школі навчалося 350 учнів в 5 пришкільних приміщеннях. До війни було зроблено понад 2 випуски (понад 50 учнів). З них вчителями пішли працювати Ковбасенко Микола Вікторович(вчитель географії), Компанієнко Марія Макарівна (вчителька української мови, пізніше бібліотекар Моринської школи), Смоляренко(Дяченко) Євдокія Овсіївна(вчителька російської мови та літератури), Дринь Ганна Павлівна(вчитель біології), Пономаренко Настя Платонівна(вчитель української мови та літератури). Це випускники 1940-1941 років.

            Смоляренко М.М. та Проценко О.М. працювали вчителями історії в Моринській школі. Їхні уроки відзначалися високим рівнем викладання, учні їх дуже любили. Проценко Олексій Митрофанович зробив дуже багато для створення Залу Бойової слави в школі, вів велику пошукову роботу з учнями, а Смоляренко Михайло Мусійович також вніс великий вклад у дослідження історії села Моринець, видавши самвидавом історію Моринець, якою і нині користуються учні і вчителі школи.

            Серед випускників 1940 року був відомий художник Кулик Іван Онисимович.

            Під час війни у  1941-1944 роках у школі був німецький штаб і конюшні, пізніше – радянський госпіталь. Приміщення було дуже запущене. Після звільнення села(14 лютого 1944) в школі розпочалися заняття. Силами вчителів,батьків, приміщення було відремонтоване і в березні 1944 року почалися заняття. Набрано було 4 перших класи та і в інші класи пішло багато учнів-переростків. Очолив школу Данильченко Віктор Якимович. Вчителями працювали Шульга Євдокія Панасівна, Тарнавська Софія Дем’янівна.

 Про Віктора Якимовича згадує його колега Хамко Ніна Сергіївна:» Він був моїм першим учителем. Віктор Якимович відкрив для мене двері школи і повів у світ знань. Я горджуся, що така людина була моїм колегою по роботі, моїм наставником.»

            Коли в 1944 році село було звільнене від німецьких окупантів, Данильченко Віктор Якимович прийняв школу і став її директором. Прцював 10 років директором. Треба було зробити, щоб школа запрацювала повноцінним життям. Вчителі приводили в порядок приміщення, будували сарай, заготовляли в лісі дрова, продукти для харчування учнів, тощо.

            «Віктор Якимович завжди працював разом з нами, був хорошим організатором, досвідченим педагогом, доброю, чуйною людиною, старшим товаришем і порадником»,-(спогади Н.С.Хамко,1979 рік).

            Відновились заняття і в початковій школі, якою завідувала Проценко (Дремлюк) Тетяна Іллівна (директор). Шкільні приміщення опалювалися грубами, прибиральниці змушені були приходити на роботу о 5 годин ранку, щоб розтопити груби. На початку 50-х років на базі початкової школи була відкрита семирічна директор Проценко Олексій Митрофанович, а пізніше восьмирічна школа, що існувала до 60-х років.

            Важко було працювати в приміщенні школи з 8 кімнат, коли тут навчалися 500 учнів, недостатньою була матеріальна база. У 1956 році починається добудова школи. Не просто було вести будівництво, коли в одній частині навчались учні. З добудовою приміщення школи в 1957 році з’явився спортзал, хімічний і фізичний кабінет. Директором школи (до 1963 року)був Іваненко Андрій Омелянович.  У  1957 році в школі було зроблено водяне опалення.

            У 1964 році школа стала центром  підготовки до ювілею 150-річчя Т.Г.Шевченка з дня народження. У цей час(до 1974 року) директором школи був Шевченко Іван Іванович, завучем Кузнірський Іван Олександрович. Кузнірський І.О. працював завучем до трагічної своєї загибелі у 1979 році. Він був учителем за покликом душі йому дякують за становлення вчителем багато тоді молодих учителів - Бублій Н.П., Попович С.Л., Іващенко О.С., Гончаренко О.В., Задніпряна Т.В., Відоменко Н.А., Опіканець Н.С. та інші.

 - Він учив нас складати плани уроків. Навчав як вести себе у класі, як тримати поведінку у класі. Я і досі пам'ятаю його слова "Із тебе вийде не поганий вчитель". Він навчав нас і методики і педагогіки краще будь якого інституту, - згадує Бублій Н.П.

            Під час підготовки до 150-річного ювілею від Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка школі було передано велику кількість унаочнення,повністю було замінено меблі на більш сучасні(замість чорних звичайних парт з ”явилися голубі пластикові парти).  У школі в цей час працювали чудові педагоги Пономаренко Настя Платонівна, Проценко Олександра Іванівна, Єременко Євдокія Овсіївна, Відоменко Максим Павлович, Савісько Віра Архипівна та Прокіп Іванович, Сорока Василь Лаврентійович, Проценко Олексій Митрофанович, Смоляренко Михайло Мусійович, Терещенко Михайло Йосипович, Шульга Василь Данилович, Шульга Євдокія Панасівна.

            З 1975 року до 1979 року директором школи був Шульга Володимир Семенович. Великий внесок у розвиток школи внесла Стогнієнко Лідія Маркелівна, що була директором до 1992 року. Під час її директорування було створено загін барабанщиків (брав участь у районних змаганнях, щороку йшли на чолі колони 9 Травня), агітбригада "Бригантина", створений музей історії школи, закладено клумбу пам'яті (вдови і діти тих, хто брав участь у війні принесли і посадили цибулини червоних тульпанів), закладено капсулу із листом у майбутнє (1987 року), велика увага приділялась військово-патріотичному вихованню (гра "Зірниця"). Вперше бла запроваджена шкільна форма. Лідія Маркелівна організовувала чудові вечори для вчителів "Від усієї душі" Вона організувала п’ятдесятиріччя школи (нинішнього приміщення), яке відзначалося 1989 року. На зустріч були запрошені випускники минулих років.

            Стогнієнко Л.М. стала ініціатором будівництва нової школи,яке розпочалося 1989 року. Правда, після здобуття Україною незалежності, будівництво припинилося. І в 2000 році було відремонтоване старе приміщення, в якому ми тепер і навчаємося.

            Після Стогнієнко Л.М. директором 4 роки працював Опіканець Володимир Петрович потім Костогриз Василь Іванович, а із 2001 року –по 2007 рік Слива Валентина Василівна(її батьки Шульги Євдокія Панасівна та Василь Данилович весь час працювали вчителями Моринської школи. За період з 2000 року по 2010 рік було проведено реконструкцію приміщення школи.

            З 2007 року директором школи став Колісник Валерій Григорович, у 2009 році було посаджено молодий яблуневий сад біля школи на честь 70-річчя школи, запрошено колишніх директорів школи, випускників, визначних людей села




Обновлен 31 окт 2017. Создан 27 дек 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Яндекс.Метрика